Глобальними називають проблеми, які стосуються всього світу, призводять дозначних, нерідко незворотних соціально-економічних і біологічних втрат на планеті,створюють загрозу існуванню людства і потребують для свого розв'язання координованої співпраці всіх країн. Серед сучаснихглобальних проблем розрізняють кількагруп: політичні, етнічні, демографічні, економічні, соціальні, продовольчі, екологічні.Серед них, своєю чергою, виокремлюютьвужчі аспекти, що впливають на окремі сторони життя людства. Наприклад, проблема етнічних воєн, енергетична проблема,проблеми освіти та охорони здоров'я тощо(мал. 186). Водночас чіткого поділу немає:усі глобальні проблеми взаємопов'язані, навіть часткове розв'язання однієї може кардинально вплинути на іншу.
На теперішньому етапі розвитку суспільства загострилися політичні питання, особливо проблема збереження миру. Водночас слід усвідомлювати, що середглобальних проблем немає важливих чидругорядних. Усі вони потребують нагального розв'язання, доброї волі народів,керівників держав, національних і релігійних лідерів, значних матеріальних і фінансових затрат.
Пригадайте, які проблеми людства ви знаєте.
Чому, на вашу думку, виникають глобальні проблеми?
ПРОБЛЕМА БІЙНИ І МИРУ. Упродовж багатьох століть на розвиток людського суспільства впливали дві протилежні політичні тенденції — створення світових імперій і формування національних держав. Друга тенденція почаладомінувати в Новий час і остаточно перемогла у XX ст. Боротьба цих двохнапрямів світового політичного розвитку призводить до конфліктів між країнами, що їх часто вирішують за допомогою воєн, які двічі у XX ст. переростали у світові. Саме світові війни, що призвели до колосальних людських і
матеріальних втрат у більшості країн, показали, що політичні проблеми світу слід розв’язувати мирним шляхом і об’єднаними зусиллями. Для цього післяПершої світової війни було створено Лігу Націй, а після Другої світової —Організацію Об’єднаних Націй. Діяльність ООН спрямована переважно нарозв’язування проблеми миру і роззброєння, відвернення нової світової війни.
У другій половині XX ст. було створено ядерну зброю й ракетну техніку, нагромаджено хімічні й біологічні засоби масового знищення людей. Тоді виникла реальна загроза винищення цілих країн і континентів у разі розв’язаннятретьої світової війни. Світові запаси зброї достатні для багаторазового знищення всього живого на Землі. Для контролю над ядерною зброєю у 1970 р. набувчинності міжнародний «Договір про нерозповсюдження ядерної зброї» (ДНЯЗ).Згідно з ним ядерними державами було визнано США, Францію, Велику Британію, Китай і тодішній Радянський Союз (тепер Росію як його правонаступни-цю). Нині учасниками ДНЯЗ є майже всі країни світу, не приєдналися — Індія,Пакистан, КНДР (які не входять до офіційного «клубу ядерних держав», алевизнали, що мають ядерну зброю) та Ізраїль (імовірно має). Таким чином, фактично ядерною зброєю володіють близько десятка країн світу.
Водночас приблизно ЗО країн входять до групи так званих латентних ядерних держав, що не мають ядерної зброї, але здатні її створити. Вони утримуються від набуття ядерного статусу через політичну і військову недоцільність. Це країни, у яких розвинена ядерна енергетика і провадяться наукові ядернідослідження (Аргентина, Бразилія, Канада, Німеччина, Швеція, Швейцарія,Республіка Корея, Японія та ін.). Одну з таких країн — Іран — світове співтовариство підозрює в розробленні ядерної зброї. Водночас чотири країни, щоволоділи свого часу ядерною зброєю, відмовилися від неї: Південна Африка(провела єдине випробування ядерної бомби, після чого згорнула програму їївиробництва), Україна, Білорусь і Казахстан (мали ядерну зброю, що залишилася після розпаду СРСР, яку за домовленістю було вивезено до Росії). Наприкінці XX ст., коли припинилася «холодна війна» між двома суспільнимисвітовими системами, зникла загроза світового ядерного конфлікту.ПОЛІТИЧНІ Й ЕТНІЧНІ РЕГІОНАЛЬНІ КОНФЛІКТИ. На сьогодні небезпека криється в регіональних конфліктах (між державами й народами в певних регіонах) і локальних протистояннях (у межах окремих держав). Останнітакож часто набувають регіонального характеру, тому що в них утягуютьсясусідні держави (нерідко саме через їхнє втручання ці конфлікти й розпочинаються). Більшість нинішніх регіональних конфліктів виникає на етнічному йрелігійному підґрунтях. Особливо часто вони спалахують у смузі, що тягнеться від Балканського півострова через Близький Схід, Кавказ до Центральноїі Південної Азії. Там протистояння, спричинене національно-етнічним самовизначенням народів, підсилюється їх належністю до різних віросповідань.Це смуга неодноразових і тривалих зіткнень християн з мусульманами (у
країнах колишньої Югославії, на Кавказі, Кіпрі, у Лівані), мусульман з юде-ями (арабо-єврейський конфлікт у Палестині), мусульман-шиїтів з мусуль-манами-сунітами (Сирія, Ірак), мусульман з індуїстами (на півночі Індії), індуїстів з буддистами (у Шрі-Ланці), буддистів з мусульманами (у М’янмі).Згасання чи «замороження» одних конфліктів чергується з появою інших(війна в Сирії, у яку втягнулися США, держави Західної Європи й Росія).Збройним протистоянням супроводжується боротьба курдів за національно-політичне самовизначення (етнічна територія цього 30-мільйонного народуперетнута кордонами чотирьох держав — Туреччини, Сирії, Іраку й Ірану).Триває воєнний етнічно-релігійний і політичний конфлікт 'в Афганістані.
Ареною міжетнічного протистояння став регіон Африки на південь від Сахари, у якому проживає багато племен і народів. Причиною спалахів насильства є не лише колоніальне минуле і штучні кордони молодих держав.Узурпація влади в руках керівництва держави чи верхівки якогось племені,боротьба за воду, пасовища чи інші ресурси — аж ніяк не повний перелік причин, що призводять до кривавих сутичок і воєн.
МІЖНАРОДНИЙ ТЕРОРИЗМ. Регіональні конфлікти, релігійне протистояння й етнічні війни часто стають причиною міжнародного тероризму, який «розширює» географію конфліктів і залучає до них інші країни й народи. Задля досягнення політичної чи економічної мети терористи не гребують захопленням заручників, масовим убивством невинних людей, організацією інших
протиправних дій на території різних держав. їх виконавцями доволі частостають релігійні екстремісти й фанатики, дії яких зазвичай спрямовані протимирного населення розвинених держав.Значна частина терористичних актів урізних куточках світу спрямована проти туристів. Організатори злочинів неприховують, що в такий спосіб намагаються зменшити, а то й зупинити потоки туристів, які для країн є відчутнимчинником економічного зростання. Туреччина, Єгипет, Ізраїль, Індонезія,СІЛА, Іспанія, Франція, Велика Британія, Бельгія, Німеччина — і це не повний перелік країн, які відчули на собі наслідки терористичних актів. Міжнародний тероризм набуває нових форм і можливостей в умовах глобалізації,сучасних міжнародних інформаційних, економічних і фінансових зв’язків.Небезпекою для світу є можливий доступ терористичних організацій до зброїмасового знищення. У світі є країни, уряди яких явно чи приховано підтримують терористичні організації, надають їм свої території для створення баз,заохочують політику тероризму у міжнародних відносинах.
Смертоносні збройні конфлікти
Загалом у світі від насилля та політичної нестабільності тією чи іншою мірою потер-пають1,2 млрд осіб. Незалежно від кількості збройних конфліктів (у межах 40-60 зарік), кількість людей, що гине в них, зростає. У 2015 р. їх жертвами стали майже170 тис. осіб.
ГІБРИДНІ ВІЙНИ. У XXI ст. виникло поняття гібридної війни. Так називають війну, основним інструментом якої є не прямі воєнні дії держави-агресора, а створення нею у державі-жертві внутрішніх конфліктів із подальшим їхвикористанням для досягнення політичних цілей. Метою країни-агресора єпослаблення уряду іншої країни, зміна напряму її політичного розвитку чискасування ухвалених нею рішень. Складниками гібридної війни є інформаційна й економічна війни, підтримка сепаратизму й тероризму на територіїіншої держави, сприяння створенню там збройних формувань (повстанців,партизанів, ополченців) та їх озброєння. Водночас сторона-агресор публічнозаявляє про свою непричетність до конфлікту.
Активно вдається до гібридної війни Росія, насамперед щодо пострадянських країн. Засобами тиску на них є створені за її участі зони «заморожених» чи відкритих збройних конфліктів: Придністров’я — на території Молдови,Абхазія і Південна Осетія —Грузії, Донбас — України, Нагірний Карабах —Азербайджану. Уряди низки країн підозрюють Росію в застосуванні методівгібридної війни — у спробах впливати на внутрішню і зовнішню політику держави через втручання у вибори (зокрема шляхом кібератак), фінансуванні окремих політиків, підготовку державних переворотів (лише у 2016 — 2017 рр.такий «російський слід» було виявлено у СІЛА, Франції, Чорногорії).
Розв’язання глобальних політичних та етнічних проблем потребує рішень і кропіткої роботи всього світового співтовариства. Воно можливе лише за умови ліквідації чи хоча б зменшення гостроти першопричин цих проблем.
До таких причин належать: тоталітарні режими і фанатичні очільники держав,утиски етнічних і релігійних меншин,соціально-економічна відсталість країні народів. ООН, міжнародні регіональніорганізації (такі як ОБСЄ — Організація з питань безпеки і співробітництвав Європі), окремі держави докладаютьчимало зусиль для розв’язання міжнародних суперечок мирними засобами(ухвалення рішень на спеціальних засіданнях і самітах, схиляння учасниківконфлікту до переговорів, посередництво між ними, залучення міжнароднихмиротворчих сил). Інколи міжнародні організації чи групи країн застосовують методи силового тиску на державу-агресора (запровадження економічнихі політичних санкцій, як це було у випадках з Лівією, Іраном, Росією; проведення воєнних операцій силами НАТО чи спеціально створених коаліцій держав — у колишній Югославії, Іраку, Афганістані).
Активну участь у врегулюванні міжнародних конфліктів бере Україна (посередництво, відправка контингентів миротворчих сил тощо). СьогодніУкраїна сама потребує активного заступництва міжнародного співтовариствадля припинення російської агресії й деокупації Криму і територій на Донбасі.
ДЕМОГРАФІЧНІ ПРОБЛЕМИ. Глобальну демографічну кризу визначають два протилежні процеси: старіння націй у країнах з високим рівнем економічного розвитку та постсоціалістичних країнах і демографічний вибух (швидкенеконтрольоване зростання кількості населення) у країнах, що розвиваються. Ще один аспект демографічної проблеми — так званий міський вибух. Цеприскорена і невпорядкована урбанізація, здебільшого у країнах, що розвиваються. Таке явище супроводжується появою міських нетрів — кварталів,де в занедбаних або нашвидкуруч збудованих житлах селиться біднота. Цейпроцес називають хибною урбанізацією.
Подолання глобальної демографічної кризи вимагає проведення країнами демографічної політики, утілення якої залежатиме від конкретних проблем.Наприкінці XX ст. — на початку XXI ст. (до 2016 року включно) у країнахЄвропи, СІЛА, Канаді, Австралії, Японії та деяких країнах, що розвиваються (Куба, Уругвай), природний приріст не перевищував 5%о на рік, а в низцієвропейських країн цей показник був від’ємним. Зниження показників народжуваності призводить до зменшення кількості населення працездатноговіку, депопуляції (зменшення загальної кількості) у майбутньому і значного зростання частки літніх людей. Новий тип вікової структури спричиняєпроблеми економічного, політичного і культурного характеру. Тому головним
напрямом демографічної політики цих країн є пошук шляхів стимулювання народжуваності. Такою є демографічна політика й України, яка впродовжчверть століття має від’ємний природний приріст населення.
У великій групі країн Африки, Південної і Південно-Західної Азії, Океани, низці країн Центральної і Південної Америки зберігаються традиції високої народжуваності і відповідно середньорічний природний приріст становить 15 — 25 %о, а в країнах Тропічної Африки — близько 30%о. Це зумовлює швидке зростання кількості населення, що в багатьох країнах цихрегіонів призводить до загострення соціально-економічних проблем: надто повільне підвищення рівня доходів населення або його зниження, швидкі темпирозвитку хибної урбанізації, збільшення кількості безробітних, недоїдання іголод, зростання чисельності неграмотних, погіршення медичного обслуговування. У такій ситуації необхідні розумні кроки щодо обмеження народжуваності, пошук шляхів розв’язання нагальних соціальних проблем.
Глобальність демографічних проблем полягає в тому, що вони не можуть бути локалізовані в якомусь певному регіоні, а надмірне зростання кількостінаселення в окремих країнах може спричинити помітні зміни на геополітичнійарені всього світу. Зокрема, унаслідок масових міграцій населення — «нового великого переселення народів» — із країн, що розвиваються, в економічнорозвинені країни.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Які проблеми називають глобальними? У які групи їх об'єднують?
2. Покажіть на карті країни, що володіють ядерною зброєю. Яку загрозу для світунесе ядерна та інша зброя масового знищення?
3. Чим небезпечний тероризм? Наведіть приклади країн, що постраждали від терористичних актів.
4. Користуючись мал. 187, наведіть приклади «гарячих точок» у Європі та світі.
5. Розкажіть про способи врегулювання міжнародних конфліктів.
6. Чому країни в різних частинах світу мають різні демографічні проблеми?
Як глобальні демографічні проблеми проявляються на території України?
ШУКАЙТЕ В ІНТЕРНЕТІ
У 2002 і 2017 рр. в Україні на офіційному рівні було проголошено курс на євроатлантичну інтеграцію та прагнення до вступу держави у військово-політичну організацію НАТО. За інтернет-джерелами з'ясуйте, як змінювалося упродовж цього часу ставлення населення України до такого зовнішньополітичного вибору. Чим зумовленізміни в його настроях? Які гарантії та ризики може отримати Україна в разі вступу доцієї організації?
Це матеріал підручника Географія 9 клас Бойко, Дітчук