Пригадайте, які сільськогосподарські культури є сировиною для виробництва тканин. Що є сировиною для виробництва взуття?
ОСОБЛИВОСТІ ВИРОБНИЧОГО ПРОЦЕСУ ТА ЧИННИКИ РОЗМІЩЕННЯ. Виробництво тканин, одягу, взуття є чи не найдавнішими видами промислової діяльності людини. Вони належать до легкої промисловості, яка виготовляє товари народного споживання і охоплює: текстильне (тканин та іншихтекстильних матеріалів), швейне (одягу), хутрове, взуттєве, галантерейне(споживчих товарів: валіз, сумок, ременів тощо) виробництва (мал. 136).
Текстильну промисловість поділяють на кілька складових частин залежно від використаної сировини та способу отримання готової продукції. Сировина може бути природного походження — рослинного (бавовник, льон,коноплі, джут, кенаф, рамі — китайська кропива), тваринного (вовна, шовкова нитка з коконів гусіні метелика-шовкопряда) або хімічного виробництва(штучні й синтетичні волокна). Кінцевою продукцією текстильної промисловості є тканини, трикотаж і нетканіматеріали. Тканини отримують ткацьким способом — шляхом переплетення ниток на спеціальному ткацькомуверстаті. Натомість трикотаж (полотно й готові вироби — панчохи, шкарпетки, рукавиці, спідній і верхнійодяг) отримують з’єднанням нитоку петлі. Тканини і трикотаж можутьбути однорідними (виготовленими зволокон і ниток одного виду — бавовняних, лляних, шовкових, вовнянихчи хімічних) і змішаними (наприклад,із суміші бавовняного і синтетичноговолокна). Неткані матеріали зовніможуть нагадувати тканини чи трикотажне полотно, але для їх виробництва використовують інші технології(наприклад склеювання, зв’язування,прошивання, пресування вихідної сировини тощо). їх широко застосовуютьу побуті та виробництві.
Текстиль (з лат. — плести, тканина) — м'який матеріал, утворений щільною мережею природних або штучних волокончи ниток.
Процес виготовлення тканин охоплює кілька стадій: 1) первиннаобробка сировини -* 2) прядіння -*3) ткацтво -» 4) оздоблення (мал. 137).Перша стадія характерна для виробництв, що використовують природнусировину, і полягає в очищенні сировини від домішок і насіння, отриманні знеї волокнистої маси. Первинну обробку здебільшого здійснюють у місцяхвиробництва сировини на бавовноочисних, льонопереробних, шовкомотальних чи вовномийних фабриках.У результаті прядіння отримують пряжу — безперервну нитку певної товщини і міцності зі скручених волокон.На стадії ткацтва з пряжі виробляютьтак звану сурову тканину сірого кольору, яка ще непридатна для кінцевогоспоживання. Лише після завершальної стадії текстильного виробництва —оздоблення і кінцевої обробки тканини(відбілювання, фарбування, набиваннямалюнка) — тканина набуває необхідного вигляду і властивостей: щільності, м’якості, блиску тощо. Інколи всістадії виробництва тканини поєднуютьна одному підприємстві — текстильному комбінаті. Функціонують такожокремі підприємства, на яких зосереджено одну або кілька стадій виготовлення тканин:прядильні, ткацькі,
прядильно-ткацькі, оздоблювальні чи ткацько-оздоблювальні фабрики.
Розміщення підприємств легкої промисловості визначається різнимичинниками. Природно-сировиннийчинник (сільськогосподарське виробництво) суттєво впливає на розміщення майже всіх виробництв текстильноїпромисловості, насамперед підприємствіз первинної обробки льону, бавовнику, вовни, джуту, волокна шовкопряда,
а також обробки шкур для взуттєвої і шкіргалантерейної промисловості, хутряних шкур. Натомість виробництва завершальних стадій текстильної промисловості, швейне і взуттєве тяжіють до споживача й наявності трудових ресурсів.
ВИРОБНИЦТВО ТКАНИН У СВІТІ. Саме з текстильної промисловості розпочався промисловий переворот в Англії у XVIII ст., що започаткував індустріальну еру. Тривалий час виробництво тканин залишалося провідним промисловим виробництвом у більшості держав за вартістю виробленої продукції та зайнятістю робочої сили. Лише у XX ст. ситуація змінилася на користь важкої промисловості.
Протягом другої половини XX ст. відбулися кардинальні зміни в сировинній базі текстильноїпромисловості світу: хімічна сировина поступово витісняла природнув загальному виробництві тканин(табл. 8). Тепер понад 2/3 усіх тканинсвіту виготовляють з хімічних волокон, серед яких синтетичні (отримані
з нафти, газу чи вугілля) суттєво переважають штучні (з целюлози рослинного походження).
Таблиця 8
Структура світового виробництва текстильних товарів за видами волокон
(1950-2015 рр.)
Основними тканинами, які виробляє сучасна промисловість світу, є: змішані з різних видів штучних волокон, трикотажні (в основному синтетичні) й бавовняні. Вовняні та лляні тканини становлять близько 10% світового ринку тканин. Однак попит на натуральні тканини у світі великий.
Упродовж останніх десятиріч відбулися суттєві зрушення в розміщенні світової текстильної промисловості: центри виробництва тканин перемістилися з економічно розвинених країн у країни, що розвиваються. Цьому сприялинаявність у останніх дешевої робочої сили і масового споживача, а також сировинний чинник. Адже саме ці країни є найбільшими виробниками природноїтекстильної сировини (насамперед бавовни), а низка країн, що розвиваються,досягла значних успіхів у виробництві хімічних волокон.
За обсягами виробництва тканин усіх видів загалом і кожного виду зокрема провідні світові позиції утримує Китай. За сумарним виробництвом усіх тканин він значно випереджає Індію, СІЛА, Туреччину, Республіку Корея, Японію.Провідним регіоном світу з виготовлення тканин стала Азія, у якій, крім згаданих країн, великими виробниками є Тайвань, Індонезія, Бангладеш, В’єтнам,Пакистан. Лідерами в інших регіонах, зокрема з виробництва бавовняних тканин, є Італія, Бразилія, Єгипет. Найбільшими експортерами бавовняних тканин, крім Індії та Китаю, є Пакистан, Гонконг, Тайвань і Єгипет.
Коло країн, які виготовляють штучні, синтетичні, бавовняні та вовняні тканини, доволі широке, тоді як виробників лляного і джутового текстилю усвіті значно менше. Лляне виробництво поширене у кількох десятках країнздебільшого помірного поясу обох півкуль (найбільше льоноволокна і тканин
з нього виробляють у Китаї, Франції, Білорусі, Росії, Великій Британії), аджутове — у кількох країнах Південної Азії (Індія, Бангладеш). Продукціяобох виробництв має високу міцність.
Розкішний шовк
У давнину легкий і водночас міцний шовк вважали предметом розкоші. Його використовували як прикрасу і лише згодомпочали шити з нього одяг. Секрет одержання шовкової нитки, яку виділяє гусіньтутового (шовковичного) шовкопряда і якукитайці навчилися виготовляти ще в III тис.до н. е., європейці відкрили лише у V ст.
Із лляних тканин виготовляють постільну білизну, одяг, взуття, вироби технічного призначення (брезент, пожежні рукави тощо). Із джутової грубоїтканини шиють міцний спецодяг, а з мішковини — добротні мішки для цукру(у них цукор «дихає», оскільки мішковина не пропускає вологу). Із джутовоговолокна виробляють також мотузки, канати, шпалери.
Натуральний шовк і сировину для нього найбільше постачають на світові ринки країни Азії (Китай, Індія, Узбекистан, В’єтнам та ін.), давні традиціївиробництва шовкових тканин мають європейські країни (Франція, Італія).Загальносвітовою тенденцією є заміна шовку дешевшими синтетичними тканинами з подібними властивостями.
ВИРОБНИЦТВО ОДЯГУ І ВЗУТТЯ У СВІТІ. Ці види діяльності дуже поширені, їх підприємства є в усіх країнах. Проте в розвинених країнах, де праця робітників коштує доволі дорого, практично немає великих фабрик масовоговиробництва одягу. Спеціалізація розвинених країн — виробництво модних,елітних виробів. Світовим «швейним цехом» з масового пошиття одягу сталикраїни Азії з їх дешевою працею найманих робітників.
Центрами «індустрії моди» в сучасному світі традиційно залишаються Париж з його домами моди Versace («Версаче»), Dior («Діор»), Valentino («Валентіно»), Nina Ricci («Ніна Річчі»), Chanel («Шанель»); Рим і Мілан ізвсесвітньо відомими компаніями Gucci («Гуччі»), Prada («Прада»), Dolce &Gabbana («Дольче і Габбана»); Нью-Йорк з домами моди Mihael Kors (МайклКоре), Calvin Klein (Келвін Кляйн), Ralph Lauren (Ральф Лорен), Donna KaranNew York («Донна Каран Нью-Йорк»); Лондон, що спеціалізується на молодіжній моді. До них долучаються Лос-Анджелес (СІЛА), Мадрид і Барселона(Іспанія), Шанхай (Китай), Гонконг, Токіо та інші міста.
Подібні тенденції розвитку характерні й для світової взуттєвої промисловості: переміщення масового виробництва продукції в країни, що розвиваються (азійські, латиноамериканські), зі збереженням за економічно розвиненими країнами лідерства в модельному бізнесі. Серед визнаних «законодавців мод» — італійські, французькі, німецькі, англійські, данські, американські компанії. Найбільшими виробниками взуття серед країн є Китай,Індія, Італія, Республіка Корея, Росія, Бразилія.
ВИРОБНИЦТВО ТКАНИН, ОДЯГУ І ВЗУТТЯ В УКРАЇ Виробництва легкої промисловості розміщені по всій території України. У другій половиніXX ст. це були комбінати-гіганти, великі й середні фабрики, заводи і цехи, щовиготовляли тканини, нитки, пряжу, трикотажні вироби, одяг, хутро, взуття,
галантерею. їх розвиток і розміщення визначали такі чинники: споживчий, трудових ресурсів, сировинний (власне виробництво льону, вовни, хімічнихволокон, хутра, шкур, а також привізна бавовняна, вовняна, джутова сировина). Тому підприємства легкої промисловості працювали в усіх обласних,майже всіх районних центрах, інших містах і селищах. Особливо поширенимбуло швейне виробництво.
В умовах переходу економіки України на ринкові механізми господарювання чимало великих підприємств зазнали реформувань і скоротили виробництво або взагалі перестали функціонувати. До цього призвели: відсутність великих обсягів замовлень, залежність від дорогої імпортної сировини, застаріле обладнання, нестача власних обігових коштів і дорогі комерційні кредити, конкуренція з боку зарубіжних (насамперед азійських) виробниківдешевої продукції тощо. Водночас низка малих і середніх підприємств швейної та взуттєвої промисловості почали працювати, орієнтуючись на зовнішніринки і використовуючи іноземні капіталовкладення (устаткування й сировину). У великих містах з’явилися нові невеликі підприємства з дизайну і пошиття одягу, які зорієнтовані на заможного споживача.
Нині у вітчизняній текстильній промисловості з понад півтори сотні колишніх підприємств реально працює близько трьох десятків, і ті у своїй діяльності постійно стикаються з проблемами. Серед виробників бавовняних тканин залишився один комбінат з повним технологічним циклом — Тернопільське об’єднання «Текстерно». Основну частку вовняних тканин в Україні виробляє Чернігівський комбінат, невеликі підприємства є у Харкові,Сумах, Богуславі (Київська область). Шовкові тканини з натуральної сировини (шовку-сирцю) виробляв Київський шовковий комбінат, а з хімічнихволокон — Черкаський.
Ще донедавна в Україні діяв повний цикл виробництва та переробки льону: на Поліссі працювали десятки льонозаводів і два великі льонокомбінати. На місці колишніх промислових гігантів створюють нові технологічнодосконаліші підприємства, які більш пристосовані до глобалізованого світу:заводи з виробництва льоноволокна, технічних лляних тканин та переробкиконопель (Житомирська і Чернігівськаобласті). На кошти зарубіжних інвесторів будують льонозаводи у Костян-тинівці Рівненської області, ГлуховіСумської області. Продукція лляноїпромисловості здебільшого зорієнтована на експорт. На Волині відроджуютьтехніку виготовлення серпанку — повітряно-ніжного лляного полотна.
Сукні із з нього завжди дуже цінувалися, їх могли дозволити собі лише знатні панянки (мал. 138).
Відродження льонарства
Нащадок відомих українських меценатів Мішель Терещенко вирішив відродитильонарство в Україні. Його французько-українська компанія LinenofDesna — однез найбільших підприємств України повного циклу виробництва: вирощуванняльону-довгунцю, первинна переробка тавиробництво лляних шпагатів і мотузок.Спеціалізація компанії — технічне льонарство, виробництво льоноволокна для потреб машинобудування.
Волинський серпанок
Серпанок виготовляли з особливого низькорослого сорту льону-лущику. Тільки з нього отримували тоненьку нитку, з якоїткали напрочуд тонке, майже прозоре йводночас міцне полотно. Українські дослідники довго вивчали, як можна досягти такоїпрозорості домотканої тканини і водночасміцного переплетіння. Мистецтво ткати серпанкове полотно, яке було відоме в Україніз XVI ст., практично зникло на початку XX ст.,а про сорт льону-лущику майже забули. Наразі волинський серпанок хочуть внести досписку культурної спадщини ЮНЕСКО.
В Україні працює чимало підприємств трикотажної промисловості. Вони виготовляють полотно, верхній одяг, білизну, панчішно-шкарпеткові вироби. Найбільшими центрами трикотажного виробництва є Київ, Харків, Львів,Житомир, Миколаїв, Чернівці, Ужгород, Мелітополь (Запорізька область),Червоноград (Львівська область).
Виробництво одягу добре розвинене в обласних центрах і великих містах країни, а найпотужнішими осередками швейної промисловості та модельного бізнесу в Україні є Львів і Київ. Швейні фабрики на закордонній сировиніпрацюють і в менших населених пунктах, зокрема в Бердичеві (Житомирськаобласть), Балті (Одеська область), Тульчині (Вінницька область), Бродах(Львівська область) та ін.
Схожим чином розміщені виробництва взуття. Провідними центрами є найбільші міста: Київ, Харків, Одеса, Дніпро, Львів, Запоріжжя та ін. Водночас взуттєві фабрики працюють також у Кременчуці (Полтавська область),Вознесенську (Миколаївська область), Білгород-Дністровському (Одеська область), Умані (Черкаська область), Теребовлі (Тернопільська область).
НАРОДНІ ПРОМИСЛИ. В усіх регіонах України здавна були розвинені традиційні ткацькі промисли. З волокон льону, коноплі, а також вовни ткали одяг, покривала, ліжники, налавники, доріжки, скатертини, рушники, килими, торби тощо. Центрами народного ткацтва сьогодні є художні фабрикиі майстерні в Кролевці (Сумська область) (мал. 139), Богуславі й Переясла-ві-Хмельницькому (Київська область), Решетилівці й Нових Санжарах (Полтавська область), Дігтярях (Чернігівська область), Косові (Івано-Франківськаобласть) та інших осередках. У Карпатах ще й сьогодні практикують кустарневиробництво тканин для власних потреб.
Відомими регіонами килимарства є Волинь, Поділля, Гуцульщина, Київщина, Чернігівщина, Полтавщина, Львівщина (мал. 140).
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Які виробництва охоплює легка промисловість?
2. Назвіть чинники, що впливають на розміщення виробництва тканин, одягу та взуття.
3. Які країни є найбільшими у світі виробниками бавовняних тканин? Покажіть їхна карті.
4. Які вам відомі світові центри «індустрії моди»? У яких країнах вони виникли?
5. Які виробництва текстильної промисловості розвинені в Україні?
6. Доведіть, що виробництво лляних тканин в Україні може бути перспективним.
7. Яких заходів, на вашу думку, слід вжити, щоб українські швейні вироби стали конкурентоздатними на світовому ринку?
8. Якими народними промислами славиться Україна? Покажіть на карті регіони і центри ткацтва та килимарства.
Дізнайтеся, чи збереглися у вашому краї народні промисли, пов'язані з виготовленням тканин, одягу, килимів, рушників тощо. Підготуйте презентацію про одне з таких виробництв.
ПРОВЕДІТЬ ДОСЛІДЖЕННЯ
З'ясуйте, чи є у вашому регіоні підприємства швейного виробництва. Проведіть економіко-географічне дослідження одного з них: дізнайтеся, яку продукцію випускає;яку використовує сировину і звідки вона надходить; які має перспективи розвитку.
ШУКАЙТЕ В ІНТЕРНЕТІ
На світовому ринку крім продукції з традиційної текстильної сировини також представлені вироби з абаки, агави та рамі. Дізнайтеся, що це за сировина, у який спосіб її отримують, яку продукцію з неї виготовляють.
Це матеріал підручника Географія 9 клас Бойко, Дітчук