Пригадайте, які ресурси називають земельними.
Назвіть чинники, від яких залежить розвиток сільського господарства.
СКЛАДНИКИ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА. Сільське господарство — найдавніший вид виробничої діяльності людини. Першими примітивнимийого виявами були рибальство, полювання і збиральництво. Справжнє сільське господарство з’явилося понад 10 тис. років тому внаслідок так званої неолітичної революції, коли люди окультурили дикорослі рослини і приручилидиких тварин. Поширилося воно по світу з кількох осередків, розташованих вАзії, Африці, Середземномор’ї, Америці.
Сільськогосподарське виробництво й сьогодні залишається головним заняттям багатьох жителів нашої планети: у ньому зайнято близько 20% економічно активного населення світу. У більшості країн, що розвиваються, цей показник становить 40—50 % і більше, тоді як у розвинених країнах — 2—5 % .
Сільське господарство — вид матеріального виробництва, що займається вирощуванням культурних рослин та розведенням домашніх тварин. Воно забезпечує населення продуктами харчування, а промисловість — сировиною.Сільське господарство охоплює взаємопов’язані тваринництво і рослинництво(його ще називають землеробством). їх поділяють на вужчі види виробничоїдіяльності. За вартістю виробленої продукції у світі переважає рослинництво.Для економічно розвинених держав характерна перевага тваринництва або рівновага між ними. Натомість у більшості країн, що розвиваються, провідне місце посідає рослинництво, а тваринництво є допоміжним. Виняток становлятькраїни тропічних пустель чи сухих степів, де надзвичайно мала площа орнихземель (Монголія, Уругвай, Мавританія): там домінує тваринництво.
Сільське господарство тією чи іншою мірою розвивається в усіх країнах світу (крім кількох міст-держав). Потужними виробниками валової сільськогосподарської продукції є найбільші за розмірами й кількістю споживачівкраїни: Китай, Індія, СІЛА, Індонезія, Бразилія, Нігерія, Мексика, Японія,Росія, Франція. У країнах, що розвиваються, переважає внутрішнє споживання продукції, а економічно розвинені країни є найбільшими експортерами сільськогосподарських товарів і продовольства (СІЛА, Франція, Канада,Австралія). Водночас вони є й найбільшими їх імпортерами, оскільки маютьнадзвичайно місткий внутрішній споживчий ринок (СІЛА, Японія, Німеччина). Найбільший експортер серед країн, що розвиваються, — Аргентина.Більшість найменш розвинених країн виходить на міжнародні ринки з одні-єю-двома продовольчими культурами, що є основою їх експорту.
ЧИННИКИ РОЗМІЩЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИРОБНИЦТВА. Розвиток і розміщення сільського господарства залежить від природно-географічних і соціально-економічних передумов. Природно-географічнимичинниками є земельно-ґрунтові (обсяги і структура земельного фонду, типиґрунтів) й агрокліматичні ресурси (забезпеченість сільськогосподарських
культур теплом та вологою). Тому сільське господарство має зональну спеціалізацію. Відповідно до агрокліматичних особливостей територій розрізняють сільськогосподарські пояси світу, яким притаманні певні набори видів сільськогосподарського виробництва, насамперед рослинництва (докладніше нас. 73-74).
На розвиток сільського господарства активно впливають соціально-економічні чинники — аграрні відносини, форми земельної власності, характер землекористування, рівень розвитку агрокультури, аграрна політика держави
тощо. Від рівня енергоозброєності, технічного оснащення, хімізації сільського господарства, впровадження науковихдосягнень залежить інтенсифікація виробництва. Інтенсивний шлях розвиткусільського господарства характерний переважно для економічно розвиненихкраїн, постсоціалістичних Центральної Європи і нових індустріальних СхідноїАзії. У багатьох країнах, що розвиваються, сільське господарство йде шляхомекстенсивного розвитку, що вже давно вичерпав свої можливості. Тому значнакількість населення цих країн голодує чи перебуває на межі голоду.
ЗЕМЛЕЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ. Земля, яка є одним із головних ресурсів планети, — це природна основа сільського господарства. Земельні ресурси — це землі, що їх систематично використовують або які придатні до використання
для певних господарських потреб. Вони необхідні для життя людей і функціонування всіх секторів господарства.Забезпеченість людства земельними ресурсами визначає світовий земельнийфонд, що становить 13,4 млрд га. Загалом у світі для сільського господарствавикористовують лише третину земель,решта зайняті лісами, поселеннями,промисловими і транспортнимиоб’єктами, малопродуктивними і непродуктивними землями (мал. 31).
Серед сільськогосподарських угідь розрізняють: орні землі (ріллю) і багаторічні насадження, пасовища і сіножаті.Орні землі й багаторічні насадження (сади, виноградники) становлять11% земельного фонду планети. Проте саме ці землі є найбільш цінними йзабезпечують близько 90 % необхіднихлюдству продуктів харчування. Напасовища й сіножаті припадає 24%земельного фонду. Найбільші масиви
орних земель і садів зосереджено в лісових, лісостепових і степових природних зонах планети. За сукупністю характеристик найбільш родючими є чорноземні ґрунти, що займають лише 6 %площі суходолу. Найбільш розоранимиє території Бангладеш, України (70%), Данії, Угорщини (60%). Натомість вАвстралії, Новій Зеландії, Аргентині понад 50 % загальної площі країн становлять сіножаті й пасовища.
Структура земельного фонду може змінюватися з часом. Під впливом господарської діяльності людини частина продуктивних земель відводиться під житлову і промислову забудову, транспортні магістралі. Унаслідок ерозії, засолення, заболочення і виснаження мільйони гектарів сільськогосподарськихугідь щороку вилучають з використання. Водночас у пошуках нових сільськогосподарських угідь люди «наступають» на ліси, знищуючи їх.
Україна, 44% площі якої зайнято чорноземами, є беззаперечним світовим лідером серед країн, що мають найбільші площіцих ґрунтів.
АГРАРНІ ВІДНОСИНИ Аграрні відносини — це економічні відносини, що виникають у сільському господарстві щодо володіння й використання землі,виробництва, розподілу, обміну й споживання сільськогосподарської продукції та послуг. Основою аграрних відносин є власність на землю. Виокремлюють чотири типи аграрних відносин.
Общинне землеволодіння і землекористування — общинні та племен-ні форми, що поширені в корінних народів Африки, Азії, Латинської Америки. їх різновидами є колективна форма — колгоспи чи селянські спілки у деяких пострадянських країнахабо кібуци в Ізраїлі. Велике землеволодіння і дрібне землекористування — напівфеодальні форми, сучаснимприкладом яких є латифундії у країнахЛатинської Америки. Дрібнотоварне селянське господарство — напів-капіталістичні форми, що поширені вбагатьох країнах, зокрема в Україні. Сімейна ферма і довгострокова орендаземлі — капіталістичні форми, характерні для багатьох країн світу, насамперед економічно розвинених.
Рівень економічного розвитку, ступінь забезпечення країн сільськогосподарськими угіддями й агрокліматичними ресурсами зумовлюють формування головних типівсільського господарства: споживчого ітоварного (мал. 32).
РЕВОЛЮЦІЇ В СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ. Сільське господарство постійно розвивається, змінюється й удосконалюється, переживає кардинальні якісні зміни, які називають сільськогосподарськими революціями. Таких лише протягом останніх десятиліть відбулося кілька. Зелена революція, пікякої припав на 60-70-ті роки XX ст., полягала у виведенні й використаннівисокопродуктивних сортів рослин, меліорації, застосуванні мінеральнихдобрив, пестицидів, механізації виробництва, що різко збільшило урожайність головних зернових культур, насамперед у країнах, що розвиваються.Водночас у тваринництві відбуласябіла революція — стрімке зростаннявиробництва молока і яєць завдяки використанню високопродуктивних порідхудоби і домашньої птиці.
Зі зростанням обсягів виробництва сільськогосподарської продукції постало питання її зберігання. Це стало поштовхом для початку коричневої революції — глибокої інтеграції сільського господарства і харчової промисловості для комплексної переробки, застосування сучасних методів зберігання чи консервування сільськогосподарської сировини. Це значно підвищилоспоживчі якості готової продукції й напівфабрикатів та забезпечило цілорічнеспоживання свіжих і перероблених продуктів харчування.
З 1980-х років розпочалася друга зелена, або біотехнологічна, революція, що ґрунтувалася на використанні досягнень генної інженерії, комп’ютеризації й інформатизації сільськогосподарського виробництва. Досягнення першої зеленої революції швидко ставали надбанням країн, що розвиваються,а результатами біотехнологічних досягнень здебільшого користуються ТНК івеликі фермерські господарства розвинених країн.
Меліорація (з лат. — поліпшення) — це система заходів, пов'язаних з покращенням властивостей ґрунтів (зрошення, осушення та ін.), спрямованих на підвищення їхродючості.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. Які види діяльності охоплює сільське господарство? Яке його значення в сучасному світі?
2. Назвіть види сільськогосподарських угідь. Як людство забезпечене орними землями й багаторічними насадженнями?
3. Які соціально-економічні чинники впливають на розвитоксільського господарства?
4. Наведіть приклади країн, що є потужними виробниками сільськогосподарськоїпродукції. Які чинники забезпечили в них розвиток сільського господарства?
5. Які «кольорові» революції ознаменували розвиток світового сільського господарства?
Проаналізуйте діаграму (мал. 31). Одна з найбільших часток площі орних земель припадає на Азію (близько 20%), найменша — на Австралію й Океанію (4%). Водночас їх розподіл на одного жителя діаметрально протилежний — відповідно 0,13 га і 1,8 га. Поясніть причини такого розподілу орних земель.
Це матеріал підручника Географія 9 клас Бойко, Дітчук