Пригадайте, як природні умови впливають на життя і діяльність людини.
Які виробництва охоплюють первинний і вторинний сектори економіки?
Географічна картина сучасного господарства і в окремих країнах, і у світі загалом склалася під впливом дії різних чинників. Чинники розміщення виробництва — це сукупність причин, що зумовлюють вибір місця розташування окремих підприємств, їх груп і видів діяльності. Виокремлюють дві групичинників: природні та суспільні (мал. 15).
ПРИРОДНІ ЧИННИКИ. Ці чинники передбачають урахування під час розміщення господарських об’єктів рельєфу, геологічної будови, клімату, земельних, ґрунтових, мінеральних, водних, біологічних (рослинних і тваринних), рекреаційних та інших природних умов і ресурсів території, їх економічнуоцінку. Наприклад, використання земель для сільського господарства неможливе без знання характеристик рельєфу, агрокліматичних умов і ґрунтовогопокриву території; вибір майданчиків для будівництва промислових підприємств, транспортних шляхів,житлових будинків — без урахування рельєфу і геологічної будови (складу гірських порід, сейсмічності). Кількість і якість корисних копалин, геологічніумови їх залягання визначають можливості розвиткугірничовидобувної промисловості; наявність водних,лісових, рекреаційних ресурсів — туризму й відпочинку тощо.
Сировинний чинник пов’язаний із матеріаломісткістю виробництва, тобто витратами сировини і основних матеріалів на одиницю готової продукції.Найбільш матеріаломісткими (більш як 1,5 т сировини й матеріалів на виробництво 1 т продукції) єчорна і кольорова металургія, виробництва целюлозно-паперове, фанерне, цементне, цукрове, калійнихдобрив. Тому їх розміщують здебільшого біля джерелсировини. Водночас є необхідність розміщувати такіпідприємства і в районах споживання готової продукції, тоді потрібно враховувати оптимальні затрати наперевезення сировини і матеріалів. Важливе значення у зв’язку з цим має зменшення матеріаломісткостівиробництв: його досягають шляхом їх технічного йтехнологічного оновлення.
Паливно-енергетичний чинник, як і сировинний, пов’язаний із матеріаломісткістю (паливо- й енергомісткістю) виробництва, а тому зазнає змін
у зв’язку з нестачею енергоресурсів і проведенням енергозбережувальноїполітики. У дуже енергомістких виробництвах хімічної промисловості(наприклад, капронового й віскозногошовку) і кольорової металургії (алюмінію, цинку) маса витраченого палива у7-10 разів перевищує масу готової продукції, а сумарні затрати на паливо йенергію більші, ніж на сировину й матеріали. Частка паливно-енергетичногоскладника є доволі значною в багатьохвиробництвах металургійної, хімічної й нафтохімічної промисловості, томуїх розміщення і розвиток буде найбільш ефективним у місцях з дешевимиенергоресурсами.
Водний чинник відіграє істотну, а в низці випадків — вирішальну роль у розміщенні підприємств хімічної, целюлозно-паперової промисловості, електроенергетики, які є дуже водомісткими. Витрати на водогосподарські заходи(водопостачання, відведення й очистка стічних вод) інколи сягають 25 % вартості будівництва водомісткого підприємства. Тому їх розміщують здебільшого там, де вартість 1 м3 води в 3—4 рази менше, ніж в інших районах.
До екологічних належать такі чинники: природоохоронні, забезпечення сприятливих екологічних умов для життя населення та комплексного використання ресурсів. їх значення посилюється у зв’язку зі значними економічними втратами від забруднення природного середовища, зростаючиминегативними наслідками для здоров’я населення, величезними масштабамивикористання природних ресурсів. А тому зростають вимоги щодо граничнодопустимих концентрацій викидів у довкілля, заохочується будівництво екологічно досконаліших (з новими технологіями вловлення і знешкодження викидів, безвідходних, ресурсо- й енергозбережувальних) підприємств.СУСПІЛЬНІ ЧИННИКИ. Ця група об’єднує чинники соціально-демогра-фічного, економічного, науково-технічного, історичного характеру. Праце-ресурсний чинник, що передбачає врахування затрат праці на виготовленняпродукції, є важливим для розміщення різних виробництв. В одних випадках велике значення має кількість робочої сили (у разі розвитку трудомісткихвидів сільськогосподарської діяльності, розміщення масового промисловоговиробництва — побутової електротехніки, деталей, вузлів тощо). В інших —кількість і статевий склад (текстильна і швейна промисловість потребуютьздебільшого жіночих робочих рук), ще в інших — якість трудових ресурсів:їхній освітній і професійний рівень (точне машинобудування, електроніка,сучасні високотехнологічні виробництва). Тому одні підприємства розміщують на територіях з великою кількістю і високим природним приростомнаселення (зокрема в сільській місцевості, малих і середніх містах), інші ж
тяжіють до великих міст, агломерацій і мегалополісів.
Розміщуючи виробництва, враховують і споживчий чинник. Споживачем є як населення, яке споживає товари широкого вжитку і невиробничі послуги, так і різні виробництва,що використовують сировину, паливо,енергію, напівфабрикати, матеріали.
Для більшості видів діяльності третинного сектору економіки орієнтація на населення-споживача є найважливішим чинником їх розміщення. Серед виробництв вторинного сектору на споживача орієнтуються ті, що виробляють масову продукцію для населення абомалотранспортабельну продукцію, яку невигідно перевозити через короткийтермін зберігання (хліб, молоко, свіжі овочі) чи великі габарити (устаткування для деяких виробництв гірничовидобувної промисловості).
Оскільки одні підприємства тяжіють переважно до сировинних баз, а інші — до місць споживання готової продукції, то транспортний чинниктак чи інакше впливає на розвиток усіх виробництв, у технологічному процесіяких використовують сировину, паливо, напівфабрикати, матеріали. Особливо зростає його роль для тих, що використовують відносно дешеву сировинуабо мають «розкидані» на великих відстанях (зокрема в інших країнах) окремі ланки виробництва (наприклад, нафтопереробна, нафтохімічна, алюмінієва промисловість, виробництво азотних і фосфатних добрив).
Науково-технічний чинник, унаслідок поєднання науки з виробництвом, зумовлює тяжіння багатьох підприємств до великих наукових центрів, якими є великі міста з розгалуженою мережею наукових, науково-дослідницьких, освітніх закладів або відносно невеликі університетські містечка.Швидке впровадження науково-технічних досягнень у господарство суттєвозмінює характер розміщення різних виробництв. Так, енергомісткі підприємства раніше будували поряд з потужними електростанціями, тому що не булотехнології передачі електроенергії на велику відстань. Тепер таке обмеженнязникло, тому що електроенергію можна передавати на сотні й тисячі кілометрів до її споживачів. Упровадження результатів науково-технічного прогресузабезпечує зниження праце- і матеріаломісткості виробництва, ефективнішевикористання всіх видів ресурсів, посилює розвиток раціональних міжвироб-ничих та внутрішновиробничих зв’язків.
Ураховуючи військово-стратегічний чинник, багато держав розміщують підприємства стратегічних виробництв (насамперед військово-промислових) у внутрішніх районах, тому що прикордонні можуть стати територіями потенційної агресії сусідніх країн. Розвиток військово-повітряних і військово-морських сил далекої дії, ракетної техніки, здатної долати великі відстані,
дещо зменшили дію цього чинника, а низка підписаних міжнародних угод, здавалося б, усунули вірогідність нападу країн одна на одну. Проте, як демонструють події останніх років, у світі ще є держави, що порушують норми мирного співжиття, постійно висуваючи претензії щодо своїх сусідів, а то й відторгаючичастини їхніх територій (наприклад, дії Росії щодо Грузії, України).
Отже, кожний вид господарської діяльності має властивий саме йому набір чинників розміщення. Навіть спільні з іншими виробництвами чинники в кожному конкретному випадку проявляються з різною силою: для одних вониє вирішальними, для інших можуть мати другорядне значення (мал. 18).
ЗМІНА ЧИННИКІВ РОЗМІЩЕННЯ ВИРОБНИЦТВА. У процесі розвитку економіки дія окремих чинників помітно змінюється: послаблюється значенняодних і посилюється інших, з’являються нові. Особливо це проявилося в останні десятиліття в умовах пришвидшеного науково-технічного розвитку, у ходітак званих науково-технічної, а потім — технологічної та інформаційної революцій. Зокрема, наприкінці XIX ст. розміщення металургії визначали здебільшого природні ресурси. Яскравий приклад — вугільні й залізорудні басейниРур у Німеччині, Мідленд у Великій Британії, Лотарингія у Франції, ВерхняСілезія в Польщі, Пенсільванія і Приозер’я у США, Урал і Кузбас у Росії,Донбас і Придніпров’я в Україні, довкола яких утворилися великі промислові центри. Сьогодні таке тяжіння помітно зменшилося, особливо найновішихнаукомістких видів діяльності, а орієнтація розвинених країн на дешеву привізну сировину зробила багато таких районів депресивними (занепадаючими).Водночас природно-ресурсний чинник продовжує відігравати провідну роль урозміщенні видобувної промисловості в менш розвинених країнах (у яких вона
є основою експорту), а також під час освоєння нових регіонів у великих розвинених країнах. У цьому разі вступає в силу чинник території. Зазвичай що більші розміри країни, то багатші й різноманітніші природні ресурси, тобільше є різних варіантів для розміщення виробництва. Тому в багатьох великих країнах, у яких старі гірничовидобувні, лісозаготівельні, гідроенергетичні, сільськогосподарські райони надмірно освоєні й виснажені, почалосязрушення виробництва в райони нового освоєння. Часто вони важкодоступні ймалообжиті, наприклад Сибір, Далекий Схід і Північ у Росії, Північ і гірськийЗахід у Канаді, Амазонія в Бразилії, Захід у Китаї, центральна і західна частини в Австралії.
У сучасних умовах дуже часто більш динамічно розвиваються країни і регіони, позбавлені значних сировинних баз. Яскравий приклад — Японія,Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Естонія, «чотири дракони» Азії — Республіка Корея, Тайвань, Гонконг і Сінгапур, райони півдня Німеччини, півдняВеликої Британії, півночі Італії, приморські райони Китаю, СІЛА. Розвиток там відбувається завдяки сукупної дії суспільних чинників, у тому числіїхнього економіко-географічного положення. Роль центрального (чи столичного) і приморського положення для розміщення господарства завжди булаі залишається значною. Натомість потерпали в цьому плані райони віддаленого (периферійного) і прикордонного положення. Сьогодні, із розвиткомміжнародного територіального поділу праці та наростанням міждержавнихекономічних зв’язків, роль такого положення надзвичайно зросла. На морських узбережжях сформувалися потужні портово-промислові комплекси(Роттердам — Антверпен, Гамбург, Марсель — у Європі, Токіо — Йокогама, Шанхай — в Азії, Нью-Йорк, Лос-Анджелес — у США); промисловіпояси (Східнокитайський; Тихоокеанський у Японії; Приатлантичний, Каліфорнійський і Мексиканської затоки — у США), що споживають імпортну сировину і виробляють експортну продукцію. Уздовж спільних кордоніввиокремилися міжнародні економічні райони різної величини — від приміських (наприклад, навколо швейцарського міста Базель) і тих, що об’єднуютькілька адміністративних одиниць сусідніх країн (єврорегіони), до міжнародних смуг і осей економічного розвитку (на стику східної ділянки кордону СШАй Канади, уздовж спільних кордонів західноєвропейських країн від ПівнічноїІталії до півдня Великої Британії).
Зростає роль традиційно важливого транспортного чинника у зв’язку із прогресом на транспорті та збільшенням відстаней перевезення сировини,палива й готової продукції. Так, для країн Західної Європи дешевше завозити вугілля зі США, Південної Африки чи навіть Австралії, ніж нарощувативидобуток власного. Характерною тенденцією розміщення сучасної економіки стало її зрушення до основних міжнародних транспортних магістралей,що йдуть, наприклад, уздовж р. Рейн у Європі чи Великих озер у ПівнічнійАмериці. Перспективною для Європи є низка міжнародних транспортнихкоридорів із Заходу на Схід.
Роль працересурсного чинника в наш час двояка. З одного боку, автоматизація і роботизація виробництва зменшують залежність від нього, з другого — наявність великої кількості дешевої робочої сили в певних регіонах сприяє розташуванню масового виробництва деталей, вузлів, напівфабрикатівабо складальних чи екологічно «брудних» підприємств, наприклад у країнахПівденно-Східної і Південної Азії, Латинської Америки, переміщеного з розвинених країн. Розміщення багатьох із них орієнтується також на споживчийчинник (великий внутрішній ринок). Водночас майже в усіх видах діяльностізростають вимоги до освітнього рівня і кваліфікації робочої сили.
Надзвичайно важливим чинником розміщення виробництва стає тяжіння до центрів науки й освіти. Він визначає географію наукомістких видів діяльності. Як уже було зазначено, такі центри раніше зосереджувалися переважно в столицях, найбільших містах і агломераціях, у яких добре налагоджена виробнича й невиробнича інфраструктура — енергетичне і воднепостачання, комунікації та зв’язок, фінансово-банківська справа, науково-дослідницька й освітня база. Однак надмірна територіальна зосередженість виробництва створює численні соціальні та екологічні проблеми. Тому сьогоднінерідко проводиться децентралізація населення і виробництва, спрямованана «розвантаження» великих міст і агломерацій — створення міст-супутниківнавколо великих міст, формування спеціалізованих «міст науки», «технополі-сів», «технопарків», «кремнієвих територій» у Західній Європі, США, Японії,Китаї, Індії. Особливого значення тепер набув екологічний чинник. Зважаючи на нього, відбувається обмеження виробництва на певних територіях, переміщення частини «брудних» виробництв в інші райони або навіть їх демонтаж.
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
1. На розміщення яких виробництв впливає сировинний чинник?
2. У чому виявляється вплив водного чинника?
3. Чому, розміщуючи підприємства, необхідно враховувати екологічний чинник?
4. Наведіть приклади підприємств, що у своєму розміщенні орієнтуються на праце-ресурсний чинник.
5. Чому в розміщенні підприємств важливо враховувати транспортний чинник?
6. Де розміщують військово-промислові підприємства? Чому?
Яким чином враховують науково-технічний чинник розміщення господарських об'єктів?
ГЕОГРАФІЧНА ЗАДАЧА
Населення міста споживає 15 т цукру на місяць. Для виробництва 1 т цукру необхідно переробити 7 т цукрових буряків. Де вигідніше розмістити цукровий завод: біля споживача чи ближче до сировини?
Це матеріал підручника Географія 9 клас Бойко, Дітчук